Моя історія у тілесно орієнтованій психотерапії
«Лікарю, зціли себе сам.» (Лука, 4, 23)
Ви знаєте, я керуюсь чітко окресленим принципом у роботі з Людиною: «Ти не маєш права допомагати іншому, якщо ти не допоміг самому собі». Це є Закон!
О ні, моя історія у тілесно орієнтованій психотерапії почалась не з традиційної зацікавленості психологією, як зараз прийнято. У 17 років я була хвора здається на все, всі діагнози були моїми, по крайній мірі, так вважали лікарі. І коли мої діагнози мінялись кожних два дні, гормони показували різні результати, а лікарі нервово розводили руками, я прийняла рішення «витягнути» себе сама.
У 17 років для мене і моїх близьких неочікувана відмова ніг посеред вулиці вже не була аж такою неочікуваною, та й біль була своєрідним челенджом в умінні абстрагуватись від болі. Саме у цей період, життя вчило мене бути уважною до тіла і своїх емоцій, і я закохалась у цей процес на вічно.
Розуміння причинно наслідкового процесу між емоціями та тілом зайняло 3 роки мого життя, за 3 роки, я здається, навчилась контролювати та регулювати процеси всередині себе. Вже зараз, після 8 років практики з людьми, у свої 26 років для мене причинно наслідковий процес емоцій і тіла є чимось очевидним, а тимчасові хвороби, які виникають «по ситуації» є природним процесом. На той час я думала, що це якась магія.
Більше 8 років назад я відкрила для себе полінезійську техніку ЛОМІ ЛОМІ, яку використовували гавайські мудреці-шамани у зцілювальній роботі з тілом, я навчилась бачити руками, де увага — там енергія, тіло кожної людини для мене стало міні святинею цілого світу.
Безкінечна кількість сертифікатів завжди поступалась безпосередній практиці, і я лише знову і знову переконувалась, що я це вже знаю, я тут вже була. Здається, коли я навчалась різним тілесним та дихальним практикам усіх народів я лише хотіла переконатись що рухаюсь в правильному напрямку.
Філософський факультет допоміг сформулювати достойну теоретичну базу на фоні досліджень феномену тіла, та його традицій у різних культурах світу, мої дипломна та магістерська роботи були теоретичною паралеллю практики, якою я займалась здається кожного дня з 18 років.
Феномен тіла у психотерапії завжди мав два напрямки: теоретичний, та практично-експериментальний. До мене чомусь ніколи не приходили пацієнти з простими запитами чи проблемами, але я пам’ятаю історію кожного, тіло запам’яталось як дорожня карта кожної людини. Я до цих пір дивуюсь кожному результату і історії кожної людинки, і далі продовжую дивуватись і захоплюватись кожним сеансом проживаючи ніби вперше та востаннє його. В цьому якась магія, кожна Людина як дотик до Всесвіту, у ній починається та закінчується все і я маю безкінечну повагу до цього.
Залишаю можливість розказати свою неймовірну історію кожному, і при можливості її обов’язково прокоментую.