Місце тіла у суспільстві та виклики для медицини
Чому є потреба говорити про тіло, і які виклики стоять перед суспільством та сучасною медициною?
Ми живемо у дійсності, де побутує думка тотальної відсутності себе у світі, втрати можливості ідентифікувати себе через тіло, через чуття себе і повагу до себе, до своєї присутності. Все це являється наслідком відсутності культури тіла, наслідком нерозуміння місця, яке варто відвести для тіла, щоб пізнати і зрозуміти Себе. Це парадокс, який наштовхнув велике цивілізоване суспільсто на втрату Себе, на забуття того, що «я є!» — перш за все через тіло, а не лише через безкінечні ментальні лабіринти, які у сучасному світі зараз є такими популярними.
Філософсько-історичний аспект культури тіла. Не заглиблюючись у філософське дослідження проблеми тіла, яке є моєю профільною темою з філософії, просто зазначу, що вже декілька століть побутує культура декартівського дуалізму, який виявився нищівним для нашої тілесності. Культура тіла забулася рівно після Античності, де побутував культ турботи про себе, де тіло сприймалось як вихідний пункт людини до Самої Себе. Тіло виступало прототипом Всесвіту, таким собі мудро влаштованим мікрокосмом, який прямо повязаний з макрокосмом, із Всесвітом.
Грецький культ “epimelea heuton” культ турботи про себе, означав ряд практик, які проявлялись через регулярні заняття та інтерес до свого тіла. Такі практики символізували не лише фізичний напрямок роботи над собою, але і духовний. Проте варто зазначити, що греки не розділяли дух з тілом; духовне і тілесне були взаємообумовленими пунктами роботи над собою. Там робота над своїм тілом означала уподібнення до божественного, означала намір впорядкування простору. Так, саме через роботу над собою ми впорядковуємо не лише простір навколо себе, але і наближаємось до божественного.
Тоді виникає питання, де і чому ми втратили культуру себе, культуру здорової присутності себе у світі, де ми забули своє Тіло, де ми забули про Себе…?
Часто мою увагу “ловить” інформація, що наші предки були здоровіші, витриваліші, міцніші, тощо. Не потрібно заходити надто далеко, наші бабусі і дідусі були здоровіші і витриваліші. Ми ввійшли в еру тотального дисконекту між Людиною і Світом, і, як наслідок, отримали психічні і фізичні розлади як повсякденність. Людина вражена і ослаблена внаслідок недавньої традиціі відстороненості від світу і неучасті у ньому. Психічне і фізичне здоров’я є платою за ось таку відчуженість. Зараз все частіше зустрічаю людей, які в тривозі від того, що лікарі знизують плечима і не можуть поставити діагноз, тим самим залишаючи людині лише страх і власну інтуіцію. Не хочу бути голослівною, але людство і світ вимагає нової ери розуміння цілісного підходу до здоров’я людини, вимагає медицини третього тисячоліття, яка зможе вирішувати питання тимчасових хвороб не лише медикаментозним шляхом, але яка навчатиме відновлювати та зберігати власні біоритми в контексті світу та природи і залишатись здоровми.
Нам так необхідна щоденна практика присутності, яку не пропускаю сама, і рекомендую кожному. Я — є! Я — присутній у світі! Стоячи ногами на твердій поверхні, а ще краще , відчуваючи землю чи траву під ногами, повільно підіймаю очі, починаючи від усвідомлення власних ніг і до голови, спокійно оглядаючись довкола. Почати розуміти точку відліку з якої починається все, все, що навколо тебе, твоє власне пізнання світу, воно завжди починається з однієї точки — з Самого Себе, все починається з усвідомлення себе Тут, зі своєї присутності. Я — є, я — єсмь! Моє тіло-це відлік, початок усього в мені і поза мною.
У такому контексті труднощі зі здоров’ям розглядати стає набагато легше, зрозуміліше та чесніше. Коли причину всього ти шукаєш в собі, коли увага до тіла переважає над хаотичною розсіяністю поза собою. Саме тому, я пропоную звернути увагу на природу та характер тимчасових хвороб, їхню роль та місце у лікуванні людей. Адже, сучасні виклики світу вже сколихнули сучасну медицину, оскільки з’являється все більше тимчасових хвороб таких як вегето-судинна дистонія , наприклад, яка притаманна чомусь лише людям зі східної Європи, а в решті світу навіть не розглядається як діагноз. Ось чому, тілесно орієнтована психотерапія з розумінням природи тимчасових хвороб стає необхідною складовою у лікуванні, яке пропонує нам сучасна медицина і повинна надалі стати невід’ємною його складовою.
